Стаття з газети
Стаття з газети "Природа і суспільство"

 

Художня майстерня на горищі 16 поверхового будинку – майже як помешкання Карлсона. З висоти відкривається захоплива панорама міста, щоправда, місто це – Київ. А на горищі, яке насправді є технічним приміщенням багатоповерхівки, живе і працює художник, який відкрив людям світ давньоруських вірувань і показав пантеон божеств прадавніх слов’ян.

 

Віктор Крижанівський фото
Віктор Крижанівський

 

 

Віктор Крижанівський вже 25 років працює у своїй майстерні, яку орендував і побудував власним коштом. За цей час створено сотні робіт, показано два десятки виставок.

Одна з найсвіжіших його робіт – «Кобзар». 200 ілюстрацій до книги Тараса Шевченка «в дусі АТО і майдану». Там, каже художник, будуть сучасні обличчя, починаючи Президентом і закінчуючи Поплавським…

Цього року художнику Крижанівському виповнилося 65. Природно, мав намір влаштувати свою персональну виставку в Українському домі. Але не вийшло, за оренду запросили більше 30 тисяч гривень у день… Тому вирішив – як платити за приміщення «де ще сидять беркутівці, тільки без форми», – зроблю щось своє.

За задумом це мав бути своєрідний культурний центр, площею близько 90 кв. метрів. Приміщення для цього є – поряд з майстернею, все той же технічний поверх. Треба лише докласти рук, і, звісно, грошей, щоб бетонні стіни з трубами, що капають, перетворити на заклад культури.

– Ну, й попався, – кепкує над собою Віктор Крижанівський, – міліції, прокуратурі, швондерам всяким…

Сусіди, як помітили будівельну активність у своєму під’їзді, забили в набат, почали строчити заяви в міліцію, вимагати від ЖЕКу розірвати договір оренди на приміщення, яке художник займав 25 років і справно платив за нього.

Справа перейшла в судову тяганину, яка триває…

– Мабуть, не вистачило мудрості як це правильно зробити, – розмірковує художник. – Але тепер треба відстояти і завершити розпочате. Цей проект задуманий не заради слави, її і так вистачає. У Москві торгівці піратськими копіями моїх творів взагалі вважають російським класиком і називають Сонцеславом Крижанівським, який давно помер…

 

Про живильні джерела

 

– Я виріс на Волині, неподалік Колодяжного, де народилася Леся Українка. На озерах, де вона писала «Лісову пісню», проходило моє дитинство. Я рано познайомився з творчістю Лесі Українки, а бачене довкола підтвердило: Природа – жива, вона одухотворена. На жаль, людина не завжди це розуміє… У мене ще в дитинстві відбувся поворот до того прадавнього світобачення людей, які жили в ладу з природою, які розуміли її. Коли людина йшла до лісу і рубала дерево, вона вибачалася; коли заходила до лісу – просила дозволу, і виходила – теж

вклонялася за те, що ліс її прийняв, дав свого добра і відпустив. Бо ліс різний буває, він може зігріти, а може й задушити, якщо ставитися до нього недобре. В лісі слід поводитися чемно.

Будь-який природний простір, якому людина стала чужою, викликає в неї страх. Коли міська людина заходить до лісу – вона боїться. І не тільки лісу, моря бояться люди, бояться степу, пустелі…

Можна по різному ставитися до тих, хто думає як я, можна поважати такі погляди, а можна й скептично сказати: з глузду з’їхав, в якихось духів вірить. Але свою творчість протягом життя я вибудував на одухотвореності природи.

 

Про ставлення до жінок

 

– Он, бачиш, славень, написаний під стелею: «Во ім’я мами, тата, дитятки і дерева Роду нашого». Я міняю ставлення до жінки. От християнська точка зору: «Во ім’я отця, сина і духа св’ятого. Амінь». Де тут мама? Або сучасна практика: ти народився і отримуєш прізвище батькове, по батькові – теж від батька. Де тут мама? Де в тобі мама? Мама щезає. Вважаю: прізвище має бути мамине, дівоче, а по батькові – батькове. Так буде правильно, і батька не образили, і маму. Жінка – це відьма, тобто та що відає, знає, а чоловік – це воїн, захисник, це сила… – разом дві половини «ін» і «янь» працюють.

 

 

 

Про культурний центр

 

– Проект «Вівтар Матері» виношувався в мене давно і, звичайно, це, перш за все, данина жінці. Мета – возвеличити роль жінки, поставити її на відповідне місце в суспільстві. Тому цей вівтар, у першу чергу, буде присвячено пов’язаним з цим проблемам. Це не церква, синагога чи костел, тут будуть виставки, зустрічі. Тут будуть семінари, здебільшого ладувального спрямування: наприклад, як підібрати собі пару, щоб на все життя. Цьому не навчають у школі, але така наука була… Слід копнути в літописах.

У другому залі будуть картини і буде українська хата. На її стінах – автобіографічне, розповіді про людей, яких зустрічав на життєвому шляху.

Третій зал називатиметься «Лісова пісня». Тут є що сказати для газети «Природа і суспільство», бо я в дитинстві не раз з батьком ходив до лісу і нас заставала ніч, коли, бувало, далеко зайшли. Він був мисливець, а я при ньому зброєносець, їжоносець. Раз виходимо вночі на галявину, а там – ілюмінація – все в світлячках. І зорі на небі. Ніби потрапили в космос. Сіли на землю і довго спостерігали цю дивовижну картину. Отакі сценки будуть тут, замість маленьких хробачків світитимуться лампочки. Дзеркало буде плесом води… Навколо мавки, лісовики й інші духи. Пугач лякатиме своїм «пугу». Тут буде цікаво дітям.

У четвертому залі розташується виставка картин. Спочатку велика персональна виставка Віктора Крижанівського і презентація оформленого ним «Кобзаря».

П’ятий – це конференц-зал, бібліотека, простіше кажучи, актова зала.

Мистецтвознавець Володимир Могилевський сказав про Віктора Крижанівського так: «Мета художника – виступати «за», а не «проти»; не звинувачувати і не руйнувати, а творити і довершувати своє, воскрешати і повертати дивосвіт Оріїв-Русичів через поглиблене вивчення стародавніх Пам’яток і Літописів, сучасних неупереджених досліджень науки, порівнюючи минуле свого народу з минулим інших, далеких і сусідніх народів, з їхньою культурою, вірою, мистецтвом, побутом і звичаями.

Віктор Крижанівський зумів втілити у життя одну зі своїх заповітних мрій – запалити Вогонь пращурів наших у місці «звідки Русь пішла».

А от як йому розтопити кригу нерозуміння і заздрості сучасників?

Автор Іван Кугно

 

Свято Матері роду

 

 

 

Ще кілька нових статей цього автора

Коментарі   

Олег Ведрус
#1 Олег Ведрус 10.01.2016, 11:02
Красно ДЯКУЮ, пане Сонцеслав, за Вашу Світлу Творчість! Бажаю Вам побороти усі негаразди та впевнено йти далі світлою дорогою під проводом богів рідних та освітлювати своїм РІДним землякам дорогу до життя кращого! Слава Україні! Слава рідним богам!
Цитата

Додати коментар

Дозволено писати усе окрім брутальностей

Захисний код
Оновити